Last Exile

15.04.2007

Назва: Last Exile, Вигнанець, ラストエグザイル
Синоніми: LastEXILE, O Último Exílio, Último Exilio, Останній вигнанець, المنفى الأخير
Жанр: Екшн, пригоди, фантастика, кіберпанк, літаки, драма
Тип: TV
Серії: 26
Студія: GONZO
URL: http://www.jvcmusic.co.jp/m-serve/last-exile/
Режисер: Тігіра Койті / 千明孝一 / チギラコウイチ
Сценарій: Томіока Ацухіро / 富岡淳広 / 富岡淳弘 / 冨岡淳広

Трохи про сюжет:
Сюжет — війна, що триває між двома націями, можна сказати, навіть світами, вже багато років. Одна країна — Анатоль (деякі називають Анатор): з одного боку — місце вічного літа й тепла, з іншого — притулок спеки й посухи, де вода в серйозній нестачі, а чиста — тим більше. Друга країна — Дизит (деякі кажуть Дьюзит): світ вічного холоду, снігу й морозів, мешканці якого вже звикли мерзнути до кісток і голодувати від нестачі їжі. І ті, і інші — люди, нерозрізненні між собою, але що живуть у настільки різних умовах, що вже не варто й думати про відмінності культур, звичаїв і взагалі всього менталітету. Існує також третя сторона — Гільдія. Це високорозвинена спільнота людей, що володіє високими технологіями. Вона мешкає високо в небесах, серед потоків могутніх вітрів — Гранд Стрім. Вона забезпечує воюючі сторони Клавдеєвими установками — двигунами для великих повітряних крейсерів, що складають повітряний флот. Вона стежить за порядком їхніх відносин і чесністю боїв між ними (щонайменше, так це робила раніше). Але настав певний переломний момент, коли ситуація між ворожими країнами досягла піку напруженості, і молодій правительці Гільдії спало на думку робити все, що їй забажається, наче весь світ належить їй. Ось і починається зав’язка. Головні герої — Клаус і Лаві, друзі з дитинства, що залишилися без батьків, живуть разом і мріють здійснити подвиг — перелетіти Гранд Стрім на своєму ваншипі (це такі літаки). У ході серій починається зав’язка: пара потрапляє на легендарний корабель Сільвану, капітаном якого є Алекс, і виявляється, що він має відношення до Клауса й Лаві.
(хто не дивився і боїться зіпсувати враження — читає на свій страх і ризик)

Про аніме:
Дуже добре продуманий і красно поданий сюжет. Постійно розкриваються певні факти, що дають відповіді на другорядні питання, створюючи ілюзію, що ось-ось усе пояснять, а перерви між ними заповнені польотами й діями — отже, глядачу не до кого відпочити. Крім того, у сюжеті паралельно присутні кілька пар головних героїв: спочатку цього не зрозумієш, але до кінця вони всі стають головними, і без них взагалі ніяк.

Аніме подає багато філософських і психологічних дилем і питань. Є позитивні й негативні персонажі, проміжні й невизначені. Наприклад, Клаус і Лаві видаються позитивними, але несуть у собі невинність і відчай, символізуючи сильний дух, кинутий у самотність, але здатний вирости й жити далі.

Дельфіна, маестро Гільдії, — негативний персонаж, хоча й не зовсім. Вона несе в собі егоїзм і холоднокровність, жахливу жорстокість розпещеного дитини з величезною владою, жахливі амбіції й жорстокі бажання, лицемірство, самопереконання, що весь світ належить їй. Але якби подивитися з іншого боку — вона просто скористалася владою, що належала їй за правом народження; народившись там, де ти майже бог, хто б не виріс такою, як вона?

Пара Діо і Люсіола (обидва хлопчики). Один — брат Дельфіни, який виріс не так, як вона, і зумів залишитися в глибині душі не зовсім такою безсердечною сволоччю. А Люсіола — його слуга, подарований Діо його сестрою. Діо ставиться до нього як до друга, тому Люсіола готовий зробити все, що завгодно для пана Діо. Трагічний фінал і смерть обох подані в душі зачаровуючій формі — безглузда й дивна трагедія, що викликає непереносну жалість порівняно з іншими персонажами. Діо, як би, втрачає розум, Люсіола гине, рятує його, а наприкінці до Діо повертається його колишня особистість — і він одразу гине в відчаючих криках, усвідомивши, що Люсіоли немає, і вважаючи себе винним у його смерті. Діо символізує незмірну доброту, що виявилася серед зла, відчаювально бажаючу втекти звідти й трагічно гине, коли це майже вже вдалося. Така лінія викликає у глядача душевно розбурхані емоції.

І трохи про капітана Сільвану Алекса. Людина з’являється перед нами як одинокий чоловік, що втратив кохану й друзів через Дельфіну. Його історія розкривається дуже повільно, але його відчаювальна жага помсти видна відразу. Як позитивний персонаж він відрізняється незламним бажанням досягти мети. Дуже трогає його смерть, що йде разом із помстою, і глядач губиться: що робити? радіти за його помсту, що йде разом із полегшенням після смерті Дельфіни, чи розчаровуватися в його смерті, яку ще трохи можна було уникнути?

І нарешті трохи про сам Екзайл. Під час перегляду зовсім не зрозуміло, що це таке: ходять чутки, що це суперзброя, що підтримує Гільдію, що це корабель-перевізник між світами, що це єдина надія на мир у цьому світі — і таке інше. А тут ще й дивна, але мила маленька дівчинка, що має містичний зв’язок з Екзайлом, як би є його ключем. Постійно ходять навколо, намікаючи, що ось-ось нам усе розкажуть або покажуть, але тут з’являється відволікаюча подія — і так відтягується непомітно до самого кінця.

Отже, мій висновок: аніме, на мою думку, просто супер, з розділу маст-сі з супер-хай приоріті! Викликає море емоцій — як хороших, так і поганих. Але це ж дуже добре, навіть ті, що погані — бо вони щось викликають. Погано, коли аніме залишається байдужим. У Екзайлі зробили дуже-дуже вдалу кінцівку: на останні дві серії кинули всю остаточну розгортку, а в останній хвилині показали, що сталося після закінчення війни — кинули в око образ ідеального місця без війн і хаосу, ідилію спокою й щастя, тим самим трохи затмивши розчарування від смерті деяких головних героїв.